Ніч, Адмін та серверна шафа

Колись давно, коли я працював програмістом 1С в одній великій конторі пітерської, стався зі мною дивний конфуз. Стосується це серверних, а точніше шаф.

Справа в тому, що працював я не лише програмістом, а й адміном, тобто. був я такою спеціально навченою людиною, яка налаштовувала там усілякі термінали, роутери, кластери та іншу комп’ютерну хуету. Так от у будь-якого адміна і програміста, який усім ці займається, завжди настає момент, коли вся ця купа заліза на твоєму столі задовбує, також задовбує долбоебізм начальства, який економить на АйТі, задовбує долбоебізм користувачів, сам собі задовбуєш і тоді ти береш листок і розгонистим почерком там пишеш “Звільняюся нахуй за власним бажанням”.

Ось тоді начальство дивиться на тебе з повагою, виділяє бабло на нову техніку, обладнання та помічника. І ти погоджуєшся працювати далі, тому що пиздець як цікаво і нічого, крім цих залізок, не треба, аби порався з ними все життя. Так, колись я був таким, та й зараз такий, хулі там, будь-яка залізяка викликає мало не сексуальний інтерес.

Замовив я тоді нових серверів, свитків та шафу-стійку для цієї справи з холодильником, щоб охуенно все працювало. Все це привезли, і я пішов у роботу. Цілими днями там чогось кросував, впихав сервера і випихав, налаштовував і ламав, встановлював і зносив, втім, справжнісінький адмінський хардкор.

І ось одного разу, коли я в черговий раз все дістав з шафи (він мені вже як рідний став, цука) для того, щоб вивести ще один кінець кручений пари, і стався конфуз. Я заліз у шафу, і він, підорас зачинився. Я спочатку заржав там усередині, потім ще сильніше заржав, а потім злякався. Час перша година ночі, у конторі нікого немає, у шафі градусів десять і зсередини хуй відкриєш. Я реально злякався. Дуже. Але потім знайшов у собі сили зібратися та боротися за своє життя. Щось мені не хотілося, щоб замість серверів у шафі вранці наші співробітники виявили задубілий труп адміна.

Ні, звичайно можна було розхуячити скляні двері і вилізти, але коли я згадав скільки коштує ця шафа, то вирішив вибрати смерть, ніж довічне рабство. І я трохи зажурився. Намагався зателефонувати – телефон у шафі не бере, виникла думка закурити, щоб спрацювала пожежна сигналізація, але тільки задимив до ебенів всю шафу. Спробував відкрутити замок – хуй. Після довгих роздумів став кричати, але до охоронця доорятися з шафи і з третього поверху неможливо.

І тут мій погляд упав у підлогу шафи. Там була діра прямокутна для дротів. Вибратися до неї було неможливо, але можна було просунути ноги. Я так і зробив. Потім я схопився за стінки, підняв шафу (важка, що сам пиздець!) і трохи пройшовся, насіння ногами, по офісі. Виходило неважливо, але знеструмити шафу, висмикнувши шнур з розетки, таким чином у мене вийшло. Стало тепліше. І я вирішив чекати ранку.

Той, хто думає, що в серверній шафі можна спати, глибоко помиляється. Незручно пиздец, можна тільки стояти, сісти не виходить і з усіх боків у тебе тицяє всяка хуета. Ну хулі, я і прийняв тоді те саме легендарне вольове рішення йти в шафу до охоронця, щоб він мене відкрив. Метр за метром до ліфта.

Викликати ліфт у мене вийшло, тому що кнопка виклику одна. Я просто притулився впритул шафою до неї. Навіть вийшло, натреновавшись із п’ятого разу, в ліфт забігти. А ось виїхати не вдалося. Тому що кнопок у ліфті, сцуко, дохуя. Двері зачинилися, світло згасло і настав повний і безповоротний пиздець.

А вранці наш генеральний, який приїжджає раніше за всіх виявив у ліфті шафу, що стоїть задньою стінкою до виходу, а коли охоронець витягнув шафу з ліфта, то й мене там. Сміється, досить і невиспався.

Я грав у тетріс на телефоні, стоячи в серверній шафі, у ліфті сім годин поспіль. Я, блять, мало не збожеволів тоді. Але відбиток, звісно, ​​залишився.